З березня нинішнього року підприємство «Артемсіль» очолив виконуючий обов’язки директора Вадим Фіоктістов. Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю, яке він дав газеті «Соляник».

– Вадиме Васильовичу, Ви народились в шахтарському містечку. Розкажіть про себе.

– Я родом з Дніпрорудного. Це невелике містечко Запорізької області. Його містоутворюючим підприємством є ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат», який веде видобуток залізної руди шахтним способом. У цьому виробництві задіяна велика частина населення міста. Багато років на комбінаті працював мій батько. Він був бурильником, прохідником, а потім механіком дільниці водовідливу. На комбінаті встиг попрацювати і я. Починав з різноробочого, потім, по мірі оволодіння професіями, трудився електрогазозварником на ДСФ – аналог солефабрики. Таким чином я не з чуток знайомий з важкою працею шахтаря і, крім того, прекрасно розумію сподівання і тривоги людей, що живуть в таких містечках, як Соледар.

– В юності Ви хотіли покинути рідну домівку і відправитися в самостійне плавання?

– Таке завдання я перед собою не ставив і до 20 років просто не уявляв собі життя в іншому місті. Але після служби в армії, а служити мені довелося в рядах Національної гвардії України, я вирішив здобути вищу освіту. Звільнившись в запас, я повернувся додому і вступив до Харківського національного аграрного університету. Згодом освоїв дві спеціальності і отримав дипломи агронома і економіста-бухгалтера.

Визначаючись з майбутньою сферою діяльності, я віддав перевагу економічному напряму, оскільки це було мені ближче і цікавіше. У різні роки я працював керівником комунальних підприємств Харкова, Запоріжжя та Києва. Очолював Департаменти державних адміністрацій. Це допомогло мені набути досвіду менеджера великих систем управління.

– Приступивши до виконання обов’язків директора «Артемсолі», Ви вже встигли побувати на багатьох виробничих діляницях рудників. Яке Ваше загальне враження?

– Я відвідав всі рудники. Ознайомився з виробничими потужностями, обладнанням, станом будівель і споруд. На мій погляд, кожна виробнича одиниця має свої особливості, але в цілому це чотири живих організмів під одним дахом. У перспективі планую продовжити знайомитися з соляним виробництвом.

Що стосується враження, то воно у мене неоднозначне. З одного боку, я поспілкувався з соляниками, які душею вболівають за підприємство і за довгі роки своєї роботи вклали в нього багато сил і енергії. З іншого боку, всім очевидь, що подальша діяльність «Артемсолі» неможлива без створення високотехнологічного виробництва.

Сьогодні процеси прискорення помітні у всіх важливих сферах, включаючи економічну. Сучасна економіка не стоїть на місці, вона дуже динамічна. При цьому постійно посилюються умови і правила конкурентної боротьби: найсильніші гравці витісняють слабких. Ось чому модернізація – це єдиний спосіб вижити.

До людей має прийти усвідомлення того, що базові економічні принципи докорінно змінилися. Раніше (в радянську епоху) основним завданням виробництва був випуск продукції, сьогодні – це отримання прибутку. Якщо підприємство не отримує прибуток, працює зі збитками, воно стає банкрутом. Цього не можна допустити. Ми повинні почати «оздоровлювати» виробництво і виводити його з важкого фінансового становища.

– Чи означає це, що підприємство змушене буде відмовитися від фінансування об’єктів соціальної сфери?

– Питання так не стоїть, але, за даними за 2019 рік, збиток від об’єктів соціальної сфери становить майже 18 мільйонів гривень. І цей факт повинен змусити нас багато про що задуматися. Ще раз підкреслю, підприємство не може працювати собі в збиток. Щоб змінити ситуацію, керівникам цих підрозділів була поставлена задача: проаналізувати нинішній стан справ в їх підрозділах і розробити пропозиції щодо зміни організації діяльності. У той же час зменшити збитки необхідно не за рахунок погіршення якості послуг.

У цій роботі повинна брати активну участь профспілкова організація підприємства. Але її завдання полягає не в популістських зверненнях, а в спільному пошуку компромісних рішень. Для того, щоб почати щось змінювати, необхідно чітко розуміти, в якій ситуації ми зараз знаходимося, які цілі і завдання перед собою ставимо і яким чином плануємо цього досягти. Не останню роль в цьому відіграє психологія, яку потрібно міняти.

– Що Ви маєте на увазі, кажучи про психологію?

– Потрібно відійти від позиції, що наше соляне виробництво унікальне, що ми і єдині такі. Насправді, ми видаємо бажане за дійсне. Можна продовжувати підживлювати цю ілюзію, але це шлях в нікуди. В реальності ж у нас багато конкурентів, які не сидять, склавши руки. І поки ми розмірковуємо про свою винятковість, вони, засукавши рукава, посилено працюють над створенням якісної продукції і кращих умов співпраці зі споживачами.

Минулого тижня я отримав інформацію про те, що західні інвестори жваво цікавляться Солотвинськими рудниками. При їх фінансових можливостях відродити там видобуток солі цілком можливо. В першу чергу, інтерес західного капіталу пов’язаний з вдалим місцем розташування родовища поблизу кордону і, відповідно, невеликими транспортними витратами.Тобто, мінус 1000 кілометрів «спілкування» з «Укрзалізницею» – і вигода всім очевидна. Якщо цей проект почне реалізовуватися, за даними фахівців, ми отримаємо мінус 500 тисяч тонн солі на українському ринку і стільки ж на європейському.

Одним словом, ми повинні зрозуміти, що в сучасних умовах кількість наших конкурентів буде рости, і перемогти їх буде все складніше. Насправді ж зробити «Артемсіль» кращим виробником соляної продукції цілком реально. Але без проведення масштабної модернізації це неможливо. Її потрібно було виконати багато років тому, а затягування цього процесу призвело до того, що нашу продукцію вже витісняють з її традиційних ринків.

– З Ваших слів зрозуміло, що потрібно виконати, а чого, на Ваш погляд, зараз робити не варто?

– Я противник того, щоб нагнітати ситуацію, поширювати фейки, створювати в колективі панічний настрій, підштовхувати людей до радикальних заходів. За останньою інформацією, Кабмін призупинив масштабну приватизацію на час виходу економіки країни з кризи. Яким буде процес зміни власника, коли це станеться і чи відбудеться взагалі, поки невідомо.

– Скажіть, а чи можна в умовах державного підприємства налагодити ефективний менеджмент?

– Можна і потрібно. Зараз якраз настав час це довести. У березні трохи пожвавився споживчий попит на сіль. Звичайно, в цьому немає особливої заслуги менеджменту, свою роль відіграло введення карантину. Але в будь-якому випадку обставини поки складаються на нашу користь, і адміністрація вже вживає заходів для стабілізації роботи підприємства.Ми фіксуємо в договорах графіки відвантаження солі. Найближчим часом планується визначити зобов’язання за обсягом, належного до вибірки і т. д. На відміну від багатьох підприємств, ми сьогодні продовжуємо працювати. І це головне.